Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2014 року Справа № 922/2818/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолянського А.Г.,суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Харківхолодмаш"на постановуХарківського апеляційного господарського судувід17.03.2014р.у справі№ 922/2818/13Господарського судуХарківської областіза позовомДержавного підприємства "Завод імені В.О. Малишева"доПублічного акціонерного товариства "Харківхолодмаш"простягнення сумиза участю

- відповідача:1.) Прокопенко К.А. (довіреність від 05.09.2012р.) 2.) Теплов М.П. (довіреність від 13.09.2013р.), -

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись в суд з даним позовом, Державне підприємство "Завод імені В.О. Малишева" (далі - позивач) просило з урахуванням зменшення позовних вимог стягнути з Публічного акціонерного товариства "Харківхолодмаш" (далі - відповідач) 1.555.024,55 грн., з яких 1.467.789,97 грн. - заборгованість за договором, 87.234,58 грн. - 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не розрахувався за поставленому йому відповідно до умов укладеного договору поставки продукцію.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.01.2014р. (суддя Ольшанченко В.І.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.03.2014р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Слободін М.М., судді Гончар Т.В., Гребенюк Н.В.), позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних за період з 02.09.2010р. по 10.09.2012р. у сумі 79.996,19 грн.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову апеляційного суду і рішення суду першої інстанції в частині стягнення 3% річних за період з 02.09.2010р. по 10.09.2012р. та прийняти нове, яким відмовити в позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

У відзиві позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, вказуючи, що судами повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Відповідно до приписів статті 11111 ч.2 п.4 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання укладеного 23.06.2010р. між сторонами договору поставки №794/22М-575дп (надалі - договір), позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 1471305,97 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями товарно-транспортних накладних, підписаних уповноваженим представником відповідача без зауважень, та копіями довіреностей відповідача на отримання продукції від позивача.

Відповідач повернув позивачу частину продукції на загальну суму 3516,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних (повернення), а решту не оплатив.

Таким чином, заборгованість відповідача становила 1467789,97 грн.

Також судами встановлено, що 23.06.2010р. сторонами був укладений інший договір №793/22М-577дп (надалі - договір №793), за яким вже відповідач як постачальник зобов'язався поставити, а покупець (позивач) прийняти і оплатити продукцію, кількість, асортимент і технічні умови якої вказані у специфікаціях до договору, які є невід'ємною частиною договору, та встановлено, що рішенням Господарського суду Харківської області від 25.10.2012р. у справі №5023/4365/12 задоволені позовні вимоги ПАТ "Харківхолодмаш", стягнуто з ДП "Завод імені В.О. Малишева" заборгованість по договору №793 в сумі 2208889,36 грн., інфляційні втрати в сумі 108970,62 грн., 3% річних в сумі 130841,34 грн. та витрати по оплаті судового збору в сумі 48974,03 грн., а 06.11.2012р. на виконання рішення цього суду був виданий наказ.

15.11.2012р. ПАТ "Харківхолодмаш" надіслав ДП "Завод імені В.О. Малишева" лист №976 з заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 1467789,97 грн., яку останній отримав 21.11.2012р., що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про часткове задоволення позову мотивував тим, що заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 1467789,97 грн., про стягнення якої подано позов, є погашеною у зв'язку із заліком зустрічних однорідних вимог, а доводи про стягнення 3% річних є обґрунтованими в частині суми розрахованої відповідно до періоду прострочення, початок якого визначений відповідно до п.6.1 договору, а кінець обмежується припиненням зобов'язання у зв'язку з заліком зустрічних вимог.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи з наступного.

Судами встановлено і сторонами не заперечується, що виконання вказаного зобов'язання (його припинення) відбулось з простроченням.

Згідно ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач в касаційній скарзі посилається на те, що у зв'язку з відсутністю самого боргу на момент звернення з позовом, відсутні правові підстави стягувати з відповідача 3% річних.

Між тим, з такими доводами погодитись не можна виходячи з наступного.

Так, заборгованість відповідача перед позивачем за договором №794/22М-575дп існувала з моменту необхідності оплати поставленого товару до моменту припинення вказаного зобов'язання шляхом зарахування між сторонами зустрічних однорідних вимог і зобов'язання із оплати було прострочено.

З приписів ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України вбачається, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати, зокрема, трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим ця норма не містить обмежень для такої відповідальності у випадку фактичного виконання основного грошового зобов'язання.

Таким чином, у разі встановлення факту прострочення боржником виконання грошового зобов'язання у кредитора виникає право на нарахування і на сплату йому трьох відсотків річних на прострочену суму, яке не припиняється у зв'язку з погашенням заборгованості.

Посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що суди не вірно визначили період прострочення оплати поставленого товару відповідачем, з посиланням при цьому на Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. N363, також не спростовують висновків судів, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В розділі першому Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. N363, визначено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Форму накладної наведено у Додатку 7 до вказаних вище Правил. Відповідач в касаційній скарзі вказує, що дана форма не передбачає внесення відомостей про порядок, строки оплати товару.

Судами встановлено, що у наданих товарно-транспортних накладних сторонами визначено, що оплата здійснюється згідно пункту 6.1 договору - 60 календарних днів з моменту поставки.

Разом з тим, внесення вказаних відомостей до товарно-транспортних накладних не свідчить про недійсність самої накладної чи про нікчемність внесених відомостей.

Відповідач не довів відповідно до встановлених судами обставин справи, що він не міг виконати свого обов'язку щодо оплати товару без виставлення позивачем рахунків, що могло б свідчити про прострочення кредитора, за час якого проценти боржником не сплачуються відповідно до приписів ст.613 Цивільного кодексу України.

При цьому судами встановлено, що у пункті 6.1 договору сторони визначили форму оплати - 60 календарних днів з моменту поставки, тобто погоджені терміни розрахунків є ідентичними умовам укладеного договору, тому конкретизація таких термінів не суперечить положенням чинного законодавства.

Таким чином судові рішення у цій частині ґрунтуються на умовах укладеного договору та положеннях чинного законодавства.

Відтак, оскільки порушень судами норм матеріального права судом касаційної інстанції не встановлено, підстави для скасування оскаржених рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Харківхолодмаш" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.03.2014р. у справі Господарського суду Харківської області №922/2818/13, залишити без змін.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський